Земля оберталася швидше 2700 років тому: давнє затемнення розкрило таємницю

Земля оберталася швидше 2700 років тому: давнє затемнення розкрило таємницю

Сонячне затемнення, яке спостерігали в Китаї понад 2700 років тому, допомогло вченим уточнити швидкість обертання Землі в далекому минулому. Розгадати давню астрономічну загадку вдалося після виявлення помилки у визначенні місця спостереження: стародавнє місто на карті змістили приблизно на вісім кілометрів.

Міжнародна група дослідників відновила обставини одного з найдавніших точно датованих повних сонячних затемнень. Подія відбулася 17 липня 709 року до нашої ери на території сучасного Китаю, однак протягом тривалого часу її опис суперечив сучасним астрономічним розрахункам.

Стародавні спостерігачі залишили свідчення про повне зникнення Сонця за Місяцем. Проте комп’ютерне моделювання показувало, що з міста, де нібито перебували очевидці, повне затемнення взагалі не мало бути видимим.

Згадка про цю подію збереглася в китайській хроніці «Чуньцю», відомій також як «Весни й осені». Її уклали приблизно через 200–300 років після самого затемнення, зафіксувавши коротке повідомлення про повне закриття сонячного диска.

Ще одну важливу деталь дослідники знайшли в історичній праці «Ханьшу», або «Книзі Хань». Вона містить пізніший опис незвичайного вигляду Сонця, зроблений приблизно через сім століть після астрономічного явища.

У цьому свідченні затемнене Сонце названо «повністю жовтим зверху і знизу». Науковці припускають, що йдеться про сонячну корону — зовнішню оболонку світила, яку можна спостерігати неозброєним оком під час повного затемнення.

Провідний автор дослідження Хісаші Хаякава з Університету Нагої пояснив, що в разі правильного тлумачення цей запис може бути одним із найстаріших збережених письмових свідчень про сонячну корону.

Однак спочатку астрономи зіткнулися із серйозною проблемою. Відновлена траєкторія місячної тіні не проходила через тогочасну столицю царства Лу — місто Цюйфу, де, за історичними свідченнями, спостерігали затемнення.

Для з’ясування причини вчені звернулися до археологічних досліджень та історичних географічних даних. Виявилося, що в попередніх астрономічних розрахунках місцеперебування стародавнього Цюйфу визначили неправильно.

Помилка становила приблизно вісім кілометрів. Хоча така відстань здається невеликою, для реконструкції смуги повного сонячного затемнення вона виявилася принциповою.

Після уточнення координат дослідники змогли узгодити історичне свідчення з астрономічною моделлю. Це дозволило використати давнє затемнення для розрахунку особливостей обертання Землі понад 2700 років тому.

Річ у тім, що наша планета обертається навколо своєї осі не з абсолютно сталою швидкістю. Протягом тисячоліть тривалість земної доби поступово змінюється, зокрема через вплив океанських припливів, спричинених гравітацією Місяця.

Припливне тертя поступово уповільнює обертання планети. Тому в далекому минулому Земля здійснювала повний оберт навколо своєї осі трохи швидше, ніж сьогодні.

Для визначення цих змін астрономи використовують величину ΔT. Вона характеризує різницю між часом, пов’язаним із нерівномірним обертанням Землі, та рівномірною шкалою часу, що застосовується в астрономічних розрахунках.

Для затемнення 17 липня 709 року до нашої ери дослідники отримали значення ΔT у межах від 20 264 до 21 204 секунд. Цей показник допомагає точніше реконструювати положення Землі та шлях місячної тіні під час стародавньої події.

Водночас наведені секунди не означають, що тривалість доби тоді відрізнялася від сучасної на кілька годин. Йдеться про накопичену різницю між двома системами відліку часу за тривалий історичний період.

Співавтор дослідження Міцуру Сома з Національної астрономічної обсерваторії Японії наголосив, що виправлення географічних координат дозволяє усунути неточності попередніх оцінок обертання Землі. Це також покращує можливості датування інших історичних астрономічних подій.

Окрім обертання нашої планети, стародавній опис допоміг дослідникам перевірити уявлення про активність Сонця. Особливу увагу привернула форма корони, яку, можливо, спостерігали китайські астрономи.

Сонячна активність зазвичай змінюється приблизно за 11-річним циклом. Упродовж цього періоду кількість сонячних плям та інтенсивність деяких процесів на світилі поступово зростають, а потім зменшуються.

Іноді Сонце переживає тривалі періоди незвично низької активності. Такі епохи називають великими сонячними мінімумами.

Один із них, відомий як Неоассирійський великий мінімум або мінімум Гомера, тривав приблизно з 808 до 717 року до нашої ери. Затемнення, яке відбулося 709 року до нашої ери, припало на період невдовзі після його завершення.

За припущенням учених, описана в китайській хроніці форма сонячної корони відповідає світилу, яке вже відновило звичайну активність. Імовірно, на той момент Сонце перебувало поблизу максимуму свого циклу.

Це припущення узгоджується з попередніми реконструкціями сонячної активності, отриманими завдяки дослідженню радіовуглецю в річних кільцях дерев. Однак науковці застерігають, що опис корони з’явився через кілька століть після затемнення, тому його не можна вважати остаточним підтвердженням стану Сонця у 709 році до нашої ери.



🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *