Під Апеннінами в Італії може відбуватися масштабне відшарування нижньої частини земної кори. Вчені порівнюють цей процес із розстібанням блискавки: глибокі шари поступово відокремлюються й занурюються в мантію, а зона розриву повільно зміщується під країною.
До такого висновку дійшла міжнародна команда дослідників на чолі зі Стефано Тавані з Флорентійського університету. Запропонована ними модель допомагає пояснити давню геологічну загадку Апеннін, де сусідні ділянки земної кори одночасно поводяться протилежним чином.
Апеннінський гірський пояс простягається приблизно на 1200 кілометрів уздовж Італійського півострова. Він сформувався внаслідок складної взаємодії тектонічних плит, які протягом мільйонів років стискали та деформували земну кору.
Однак сучасні вимірювання показують незвичайну картину. Ближче до зовнішнього краю Апеннін кора стискається, а в інших частинах гірського поясу, навпаки, розтягується. Одні райони при цьому піднімаються, а інші просідають.
Раніше таку поведінку значною мірою пояснювали відступанням плити, що занурювалася в мантію. Цей механізм пов’язували і з розкриттям Тірренського моря, коли розширення позаду гір супроводжувало стиснення попереду них.
Приблизно два мільйони років тому активне розширення Тірренського регіону майже припинилося. Проте деформація самих Апеннін не зникла, що змусило геологів шукати інше пояснення.
Нова модель передбачає, що зараз ключову роль відіграє розшарування літосфери. Щільна нижня частина кори разом із глибшими породами поступово відривається від верхньої кори та опускається у мантію.
Це відокремлення відбувається не одночасно під усім гірським ланцюгом. Під Апеннінами існує рухома зона, уздовж якої нижні шари буквально відшаровуються від тих, що залишаються вище.
Саме через цю особливість дослідники використовують порівняння з блискавкою або стрічкою, яку поступово відклеюють від поверхні. За їхньою моделлю, цей фронт рухається у напрямку Адріатичного узбережжя.
Щоб перевірити гіпотезу, геологи зіставили кілька незалежних наборів даних. Вони використали інформацію про землетруси, GPS-вимірювання, супутникові спостереження та відомості про межу між земною корою і мантією.
На ділянці довжиною понад 500 кілометрів дослідники виявили зону, навколо якої зосереджуються різні типи деформацій. Позаду неї землетруси частіше свідчать про розтягнення кори, а попереду переважають ознаки стиснення.
Схожу картину дали й геодезичні вимірювання. Усередині гірського поясу фіксується розширення приблизно на 4 міліметри на рік, тоді як ближче до його зовнішньої частини спостерігається близько 2 міліметрів стиснення.
Коли важкі нижні шари відокремлюються, навантаження на верхню кору слабшає. Вона починає підніматися та розтягуватися, тоді як попереду рухомого фронту породи все ще залишаються зчепленими з глибшими структурами та продовжують стискатися.
Науковці наголошують, що це не остаточна картина будови надр Італії. Модель спрощує дуже складні процеси під Апеннінами, тому для точнішого розуміння того, як поводяться кора та мантія, знадобляться подальші дослідження.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover
Залишити відповідь